полюбовник
ПОЛЮБО́ВНИК, а, ч., розм. Те саме, що коха́нець 1.
В голові її вічно шуміла сивуха; вона все ще моргала на хлопців, але вже забула лік своїм полюбовникам (Коцюб., І, 1955, 69);
— Роздарила [роздарувала] наші землі Катерина [друга] графам та князям, своїм полюбовникам… (Гончар, I,1959, 35).
Словник української мови (СУМ-11)