політура
ПОЛІТУ́РА, и, ж.
1. Вид лаку, що являє собою розчин смолистих речовин у спирті і використовується для полірування виробів з дерева.
Ні слова не сказавши, махнув [третьокласник] у столярню і вніс політуру (Свидн., Люборацькі, 1955, 152);
Двері блищали від політури та від мідяних почищених ручок (Гр., Без хліба.., 1958, 83).
2. Глянець, лиск, наведений поліруванням, лакуванням.
Його [олівця] жовта політура полискувалася до сонця (Фр., І, 1955, 238).
Словник української мови (СУМ-11)