поманити

ПОМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, перех. і без додатка. Док. до мани́ти.

Цибулько знову розплющив очі, поманивши до себе поглядом комісара (Кучер, Чорноморці, 1956, 281);

У перерву Максим Сергійович пальцем поманив Івана Залізняка (Собко, Звич. життя, 1957, 32);

Були.. дядьки та тітки.., та ті за двором жили, а туди заходили тільки вряди-годи, щоб часом поманити її сухарем з остюками (Мирний, IV, 1955, 293);

Поманили мене вогники на Донецький край, поманили та й затримали, — пишу матері: «Прощай!» (Рудь, Дон. зорі, 1958, 17);

Пестила [Маланка] мрію про землю, а земля встала проти неї.. Як марево поманила і як марево щезла (Коцюб., II, 1955, 105);

Чи захоче Тоня із ним дружити? Чи тільки так поманить, полегковажить та й майне далі? (Гончар, Тронка, 1963, 39).

Значення в інших словниках

1. поманити — помани́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поманити — -маню, -маниш, перех. і без додатка. Док. до манити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поманити — ПОМАНИ́ТИ, аню́, а́ниш, кого, що і без прям. дод. Док. до мани́ти. Цибулько знову розплющив очі, поманивши до себе поглядом комісара (В. Кучер); У перерву Максим Сергійович пальцем поманив Івана Залізняка (В. Собко); Дядьки та тітки ..  Словник української мови у 20 томах
4. поманити — КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою...  Словник синонімів української мови
5. поманити — Помани́ти, -ню́, -ниш гл. Поманить.  Словник української мови Грінченка