помертвілий

ПОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до помертві́ти.

Скалкою снаряда й самого поранило, однак вчасно вихопив [Харитонович] на поверхню вже помертвілого Марка Івановича (Баш, Надія, 1960, 331);

*Образно. Помертвілим був тепер Гаїнці ввесь світ (Гр., II, 1963, 481).

2. у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий.

Івась слухав, не спускаючи помертвілих очей з матері (Мирний, І, 1954, 311);

// у знач. прикм. Мертвотно-блідий.

Наче хто огненними іскрами обсипав її помертвіле обличчя (Мирний, III, 1954, 126);

— Там стріляють, — доповіла помертвілими губами мати (Кач., II, 1958, 378).

3. у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів’ялий.

Він розгріб один з.. горбів і в глибині його теж знайшов зім’яте, помертвіле деревце (Жур., Звич. турботи, 1960, 16).

4. у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний.

Він прислухався до далеких шумів, що моторошно долинали з помертвілих вулиць (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 31).

5. у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний.

Сухо ворушаться помережані прожилками повіки над помертвілим блиском очей (Стельмах, І, 1962, 330).

Словник української мови (СУМ-11)