помертвілий
ПОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до помертві́ти.
Скалкою снаряда й самого поранило, однак вчасно вихопив [Харитонович] на поверхню вже помертвілого Марка Івановича (Яків Баш);
* Образно. Помертвілим був тепер Гаїнці ввесь світ (Б. Грінченко).
2. у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий.
Івась слухав, не спускаючи помертвілих очей з матері (Панас Мирний);
// у знач. прикм. Мертвотно-блідий.
Наче хто огненними іскрами обсипав її помертвіле обличчя (Панас Мирний);
– Там стріляють, – доповіла помертвілими губами мати (Я. Качура).
3. у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів'ялий.
Він розгріб один з .. горбів і в глибині його теж знайшов зім'яте, помертвіле деревце (С. Журахович).
4. у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний.
Він прислухався до далеких шумів, що моторошно долинали з помертвілих вулиць (Ю. Бедзик).
5. у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний.
Сухо ворушаться помережані прожилками повіки над помертвілим блиском очей (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)