помертвілий

ПОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до помертві́ти.

Скалкою снаряда й самого поранило, однак вчасно вихопив [Харитонович] на поверхню вже помертвілого Марка Івановича (Яків Баш);

* Образно. Помертвілим був тепер Гаїнці ввесь світ (Б. Грінченко).

2. у знач. прикм. Який утратив ознаки життя; безжиттєвий, нерухомий.

Івась слухав, не спускаючи помертвілих очей з матері (Панас Мирний);

// у знач. прикм. Мертвотно-блідий.

Наче хто огненними іскрами обсипав її помертвіле обличчя (Панас Мирний);

– Там стріляють, – доповіла помертвілими губами мати (Я. Качура).

3. у знач. прикм. Який утратив свіжість; зів'ялий.

Він розгріб один з .. горбів і в глибині його теж знайшов зім'яте, помертвіле деревце (С. Журахович).

4. у знач. прикм. Позбавлений усього живого; пустельний, безлюдний.

Він прислухався до далеких шумів, що моторошно долинали з помертвілих вулиць (Ю. Бедзик).

5. у знач. прикм. Який утратив яскравість; тьмяний.

Сухо ворушаться помережані прожилками повіки над помертвілим блиском очей (М. Стельмах).