помішаний
ПОМІ́ШАНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поміша́ти¹ 1, 2.
Заправили бак пальним, — од серця відірвали відро лігроїну, помішаного з бензином (Ю. Янов., Мир, 1956, 220);
В містечку хатка на хатці! З хатами помішані якісь маленькі загороди з хворосту, повіточки недобудовані (Н.-Лев., І, 1956, 49);
*Образно. В світі помішані Радість і кручина [туга] (Укр. поети-романтики.., 1968, 318);
// помі́шано, безос. присудк. сл.
Я прочитав листа, де так чудово було помішано чуття й розум (Ю. Янов., II, 1958, 94).
ПОМІ́ШАНИЙ², а, е, рідко. Психічно ненормальний; божевільний;
// у знач. ім. помі́шаний, ного, ч.; помі́шана, ної, ж.; помі́шані, них, мн. Психічно ненормальна, божевільна людина.
А, може, цей суб’єкт з тихо помішаних? (Ле, Міжгір’я, 1953, 30).
ПОМІША́ТИ², а́ю, а́єш, док., кому і без додатка, розм.
1. Стати кому-небудь перешкодою у здійсненні чогось; перешкодити.
[Сербин:] Мар’яно! Невже ти успіла отруїти його!! Я нарошне [навмисне] спішив, щоб помішать тобі (Вас., III, 1960, 49);
Піп гречно.. вклонився Вараві, подякував за честь і висловив надію, що він не помішав трапезувати добросердечному і многоцінному товариству (Стельмах, І, 1962, 335).
2. Бути зайвим.
— Діло таке, що напарник не помішає (Головко, II, 1957, 507);
— Оскільки я бачу, ті п’ять рублів, що ви мені заплатили, не помішали б у вашому хазяйстві (Хотк., І, 1966, 149).
Словник української мови (СУМ-11)