понадуватися
ПОНАДУВА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док.
1. Наповнившись повітрям, газом і т. ін., збільшитися в розмірах (про багато чого-небудь).
*Образно. Понадувались зорі, як не лопнуть, місяць осунувся нижче (Вас., І, 1959, 194);
// Надути щоки (про багатьох);
// Збільшитися в об’ємі від напруження (про жили, м’язи і т. ін.).
На довгій тонкій шиї понадувалися жили, мов понатягане мотуззя (Фр., І, 1955, 274);
Очі їй загорілися вогнистим блиском, на лобі понадувалися жили, запалі щоки затремтіли (Юхвід, Оля, 1959, 101);
// Втратити форму, витягнутися (про певні місця на одязі); повіддуватися.
[Іван:] Як одягнусь, як прийду на бал… У справжньому костюмі… Не те що оцей, школярський. Ось і коліна пооддувались… [Вася:] Атож. Понадувались, як бульби (Мик., І, 1957, 437).
2. Втягнувши голову, настовбурчити пір’я (про птахів).
Отак кричали і летіли Ворони з трьох сторон, і сіли На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три. Мов на мороз, понадувались (Шевч., І, 1951, 298).
3. перен., розм. Набрати гордовитого, пихатого вигляду (про багатьох).
Архімандрит і протоєрей навіть понадувались, що там молоднеча так сміливо сіла близько коло їх, трохи не рядом (Н.-Лев., І, 1956, 563);
// Набрати незадоволеного, ображеного вигляду (про багатьох).
Писарша і вчительша [учителька] зирнули одна на другу і понадувались (Н.-Лев., IV, 1956, 68).
Понадува́лися, як (мов і т. ін.) сичі́ (інди́ки і т. ін.):
а) те саме, що Наду́вся (наду́лася), як (мов і т. ін.) сич (інди́к і т. ін.) (про багатьох) ( див. надуватися);
б) стати мовчазними, похмурими.
[Неплюй:] Ну й чого понадувались, мов сичі? А ще й козаки! Раз мати породила, хіба двічі помирать? (Кроп., V, 1959, 38).
Словник української мови (СУМ-11)