понакидати
ПОНАКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. Наки́дати багато чого-небудь, у багатьох місцях.
Він понакидав у хаті дощок, понастругував трісок,що Антонові не було куди й ступити (Чорн., Визвол. земля, 1959, 14);
*Образно. — Давно вже хоче [пан] всіх лісовиків витурити з Синяви. Цей понакидає лиха в мужицькі двори (Стельмах, І, 1962, 72);
*У порівн. На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків, ніби хто понакидав туди срібного лому (Вас., І, 1959, 239).
ПОНАКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. Накинувши, зачепити кожного або кожне з багатьох;
// Начепивши, закріпити багато чого-небудь.
Він понакидав усі клямки, позасував усі засови і ще підпер надвірні двері лопатою (Трубл., І, 1955, 89);
// Похапцем, недбало одягти зверху що-небудь (про багатьох).
Деякі поспирались на тин і лузали насіння, деякі стояли купами, понакидавши свити на плечі (Н.-Лев., І, 1956, 471).
Словник української мови (СУМ-11)