поналазити
ПОНАЛА́ЗИТИ, ите, зять і ПОНАЛІЗА́ТИ, а́єте, а́ють, док.
1. Налізти куди-небудь у великій кількості (про плазунів, комах і т. ін.).
Бджоли поналазили їй і в пазуху, і в спідницю (Н.-Лев., IV, 1956, 198);
Незабаром клумби й грядки, які доглядала Зіна, почали занепадати, на них з’явилися бур’яни, туди поналазила якась черва і стала точити ніжні пелюстки (Ів., Вел. очі, 1956, 83);
// Проникнути куди-небудь у великій кількості або в багато місць (про сіно, сніг, пил і т. ін.).
Сіно.. поналазило за комір, у пазуху, заплуталось у хрестах та в дукачах (Н.-Лев., II, 1956, 317).
2. Прийти, прибути куди-небудь у великій кількості (несхвально).
У різних кінцях саду загавкали собаки й трохи згодом лунав чийсь грубий голос: — Чого поналазили сюди? Чого не бачили?.. (Вас., І, 1959, 323);
[Вустя:] Коли б ви бачили, мамо, що людей поналазило у двір та дітвори, аж тини вгинаються (Кроп., II, 1958, 209);
// Увійти до складу, стати членами певного колективу, організації і т. ін. (про багатьох).
В румунську дивізію, котра за нами стоїть, поналазили фашистські офіцери та й каламутять воду — за нашою спиною… (Гончар, III, 1959, 206).
Словник української мови (СУМ-11)