понатягати
ПОНАТЯГА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ПОНАТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Натягнути що-небудь (про багатьох).
От вони повиходили, понатягали луки — та й нумо стріляти (Укр.. казки, 1951, 170);
// у сполуч. із сл. шия. Витягати в якому-небудь напрямку, випрямляти (про багатьох).
— Дивися!.. — прошептав (Павлик] до неї. — Під вікном мама… І обоє понатягали шиї… і гляділи… (Коб., III, 1956, 522);
// Натягнувши, закріпити багато чого-небудь.
Понатягати дроти на стовпах.
2. розм. Одягнути з деяким зусиллям, натягнути на себе що-небудь (про багатьох); одягнути багато чогось.
Усі повилазили з-за столу, понатягали шапки, вийшли з хати, запаливши люльки (Мирний, І, 1949, 288);
Онуки понатягували на руки здоровенні й чорні, як горшки, рукавиці, і духопелять один одного у пику! (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 165).
ПОНАТЯГА́ТИ², а́ю, а́єш і ПОНАТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, док., перех., розм. Назносити багато чого-небудь.
Коли Щорс зайшов до цього приміщення, там ще висіли портрети царів, яких понатягали сюди гетьманці (Скл., Легенд. начдив, 1957, 60);
Подумав [Миронець], оглядаючи всю кімнату, що добре зробив, звелівши повиносити з неї всілякі там міщанські витребеньки — салфеточки, слоників та інше непотріб’я [непотріб], яке його Харитя за четверть віку понатягувала сюди (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 66).
Словник української мови (СУМ-11)