понура

ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина.

За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (Котл., І, 1952, 128).

Ходи́ти пону́рою — бути мовчазним, похмурим.

Він був чоловік поважний і ходив усе понурою, а серцем був палкий (Вовчок, I, 1955, 144).

Значення в інших словниках

1. понура — див. похмурий; свиня; сумний  Словник синонімів Вусика
2. понура — -и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понура — ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм. Похмура, мовчазна людина. За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (І. Котляревський).  Словник української мови у 20 томах
4. понура — Понура, -ри об. 1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. І. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв. 2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.  Словник української мови Грінченка