понура
ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм.
Похмура, мовчазна людина.
За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)ПОНУ́РА, и, ч. і ж., розм.
Похмура, мовчазна людина.
За сими йшли [у пеклі] святі понури, Що не дивились і на світ (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)