понура
Понура, -ри
об.
1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. І. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв.
2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.
Словник української мови Грінченка