попалений
ПОПА́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попали́ти.
— А я [зірниця] люблю людей. Я кроплю їх садки та ліси росою, поливаю попалені сонцем поля (Н.-Лев., IV, 1956, 9);
Приложив він її [пляшку] до своїх попалених снагою, замазаних кров’ю губів та дудляв нахильці, як воду (Мирний, І, 1949, 284);
// попа́лено, безос. присудк. сл.
Степові маєтки, в яких минало її дівоцтво, попалено, розграбовано (Гончар, II, 1959, 212);
// У знач. прикм.
Скавучання губної гармонії моторошно розносилось над попаленими дворищами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193);
У нього всього й речей було — одна стара попалена рукавиця з овечої шкіри (Збан., Єдина, 1959, 62);
Підсідає [Катерина] до дівчат та жінок-археологів, що розморено дообідують, червоніючи своїми попаленими хребтуватими спинами (Гончар, Тронка, 1963, 276).
Словник української мови (СУМ-11)