попалений
ПОПА́ЛЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до попали́ти.
– А я [зірниця] люблю людей. Я кроплю їх садки та ліси росою, поливаю попалені сонцем поля (І. Нечуй-Левицький);
Приложив він її [пляшку] до своїх попалених снагою, замазаних кров'ю губів та дудляв нахильці, як воду (Панас Мирний);
// попа́лено, безос. пред.
Степові маєтки, в яких минало її дівоцтво, попалено, розграбовано (О. Гончар);
// у знач. прикм.
Скавучання губної гармонії моторошно розносилось над попаленими дворищами (Ю. Бедзик);
У нього всього й речей було – одна стара попалена рукавиця з овечої шкіри (Ю. Збанацький);
Підсідає [Катерина] до дівчат та жінок-археологів, що розморено дообідують, червоніючи своїми попаленими хребтуватими спинами (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)