Словник української мови в 11 томах

попелище

ПОПЕЛИ́ЩЕ, а, с.

1. Місце, куди викидають попіл.

— І таке придумали, на попелі буряки вирощувати! Всі попелища вже повигрібали Маріїні буряківниці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 367).

2. Купа попелу.

Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (Фр., XIII, 1954, 179).

3. Спалена, зруйнована будівля, селище і т. ін.

Як вона кляла.. ту фабрику! Як вона бажала, щоб огонь хоч з неба упав на неї і обернув у одно сіре попелище (Мирний, І, 1954, 228);

У світлі ночі листопада на попелищах Сталінграда вступили раптом у борню мечі гарматного вогню (Уп., Вітчизна миру, 1951, 53);

// перен. Що-небудь зруйноване, знищене.

До війни в селі був колгосп.. Вороги рознесли все до цурки. В 1945 році його знову відновила біднота. Будувалися на попелищі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 52);

На попелищі царської Росії зросла, як пишний сад, Радянська країна (Рильський, III, 1956, 143).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. попелище — попели́ще іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
  2. попелище — Купа попелу; (по пожежі) пожарище, згарище, погорілище; П. руїна.  Словник синонімів Караванського
  3. попелище — див. гарище  Словник синонімів Вусика
  4. попелище — -а, с. 1》 Місце, куди викидають попіл. 2》 Купа попелу. 3》 Спалена, зруйнована будівля, селище і т. ін. || перен. Що-небудь зруйноване, знищене.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. попелище — ПОПЕЛИ́ЩЕ, а, с. 1. Місце, куди викидають попіл. І таке придумали, на попелі буряки вирощувати! Всі попелища вже повигрібали Маріїні буряківниці (І. Цюпа). 2. Купа попелу. Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (І.  Словник української мови у 20 томах
  6. попелище — ЗГА́РИЩЕ (місце, де була пожежа; те, що лишилося після пожежі), ПОЖАРИ́ЩЕ, ПОПЕЛИ́ЩЕ, ПОЖАРИ́НА, ПО́ГАР, ЗГАР, СПАЛЕНИ́ЩЕ діал., СПАЛЬ діал., ПОЖЕ́ЖИЩЕ заст.; ПАЛЕНИ́ЩЕ діал., ПАЛЕНИ́НА діал. (перев. у степу, в лісі).  Словник синонімів української мови
  7. попелище — Попели́ще, -ща, -щу, -щем; -ли́ща, -ли́щ  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. попелище — Попелище, -ща с. 1) Мѣсто, куда выбрасываютъ золу. Рк. Левиц. 2) У Шевченка съ измѣн. удареніемъ: попелище — попелище. А Максим на пожарище та на попелище подивився. Шевч. 590.  Словник української мови Грінченка