попелище
ПОПЕЛИ́ЩЕ, а, с.
1. Місце, куди викидають попіл.
— І таке придумали, на попелі буряки вирощувати! Всі попелища вже повигрібали Маріїні буряківниці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 367).
2. Купа попелу.
Тихо в гаї і в селищі, Спить ще оболонь, Вже погас у попелищі Наш нічний огонь (Фр., XIII, 1954, 179).
3. Спалена, зруйнована будівля, селище і т. ін.
Як вона кляла.. ту фабрику! Як вона бажала, щоб огонь хоч з неба упав на неї і обернув у одно сіре попелище (Мирний, І, 1954, 228);
У світлі ночі листопада на попелищах Сталінграда вступили раптом у борню мечі гарматного вогню (Уп., Вітчизна миру, 1951, 53);
// перен. Що-небудь зруйноване, знищене.
До війни в селі був колгосп.. Вороги рознесли все до цурки. В 1945 році його знову відновила біднота. Будувалися на попелищі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 52);
На попелищі царської Росії зросла, як пишний сад, Радянська країна (Рильський, III, 1956, 143).
Словник української мови (СУМ-11)