поперхнутися
ПОПЕРХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Задихнувшись, закашлятися від попадання їжі, води і т. ін. в дихальне горло.
Голосне кахикання почулося з краю довгого столу. Це поперхнувся борщем майстер Лелека (Донч., І, 1956, 79);
Садовський поперхнувся рибою і артистично закашляв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 64);
Йонька поперхнувся димом (Тют., Вир, 1964, 442);
«Кхи-кхи!» поперхнувся дід їдким димом самосаду (Вол., Самоцвіти, 1952, 20);
*Образно. Кулемет поперхнувся, закашлявся і замовк (Трип., Дорога.., 1945, 63).
2. Відчути нестачу повітря від напливу якогось гострого почуття, сміху, плачу і т. ін.
Віктор від несподіванки та подиву аж поперхнувсь. Через те і не встиг нічого спитати (Головко, І, 1957, 459);
Парубок.. дивиться на Плачинду і, коли той поперхнувся злістю, удавано, з зітханням відповідає: — Хоч лайте, хоч не лайте, а печінку бережіть (Стельмах, І, 1962, 26);
Академік посміхнувся, а Пилип Пилипович навіть поперхнувся від сміху (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 194).
◊ Поперхну́тися сло́вом — замовкнути на слові, не вимовити якогось слова.
— А в нас плужок на печі єсть!.. — А бандит питає: — Який там плужок? Він не стріляє часом? — Чую: поперхнувся тато словом — мабуть, хотів удати посмішку (Донч., VI, 1957, 98);
Панна Ярина.. аж поперхнулась тим сердитим і зневажливим словом, котрим хотіла була дати одкоша молоденькому нахабі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 146).
Словник української мови (СУМ-11)