пополам
ПОПОЛА́М, присл.
1. На дві рівні частини, на дві половини.
Достала [бабуся] у себе з хустки.. слід пана Забрьохи та й розділила пополам і одну часточку всипала у те ж таки тісто (Кв.-Осн., II, 1956, 198);
Розколоті пополам смоляні деревини зносились до місця (Шер., В партиз. загон., 1947, 61);
// Порівну, на двох.
Якщо в мене є цукерка — Півцукерки другу дам, Якщо грушка є в Оверка, Значить, грушку — пополам (Мур., Піонер. слово, 1951, 26);
— Пополам! — Ні, — крутнув головою Костянтин. — Сьогоднішній улов — твій, а завтра — моя доля (Стельмах, І, 1962, 435);
// з ким. На двох разом.
[Марко:] .. Моя кватиря [квартира] отут на лаві, пополам з бабою. Тіснувата кватиря (Мороз, П’єси, 1959, 8).
◊ Го́ре (ра́дість, ща́стя і т. ін.) [діли́ти] попола́м — переживати разом з ким-небудь горе, радість, щастя і т. ін.
— Щоб і він, і я знали: станеться якась невдача, горе — пополам! Щастя, успіх, радість — теж пополам! (Донч., V, 1957, 278);
Ви хліб, і радість, і біду ділили пополам (Гонч., Вибр., 1959, 207);
Діли́ти хліб-сіль попола́м — жити разом.
— Павло Тимофійович! Знову прийшлося зустрітися нам, ділити хліб-сіль пополам (Гонч., Вибр., 1959, 245).
2. з чим. З домішкою чого-небудь іншого наполовину.
Діжу вчинила — пополам з гречаним (Барв., Опов.., 1902, 92);
Харчі в [концентраційному] таборі убогі. Хліб пополам з деревною тирсою, та й той давали раз у день (Автом., Так народж. зорі, 1960, 36);
// Вперемішку з чим-небудь.
Заквітчана квітками пополам з хрещатим барвінком, білолиця, рум’яна, вона так привітно виглядала своїми чорними очима (Мирний, III, 1954, 286);
Мов тріски, понтони летять в повітря з димом пополам (Гонч., Вибр., 1959, 152);
// у сполуч. з ім. в оруд. в. З певним відтінком (за знач. іменника).
Спершу вона не повірила.., бо Кость з шуткою [жартом] пополам сказав їй об сім (Кв.-Осн., II, 1956, 386);
Можливо, син тобі насниться, Кохання з смутком пополам (Мал., Звенигора, 1959, 63);
// у сполуч. з ім. в оруд. в. З наявністю чогось іншого.
Батько, нігде дітися, хоч з нуждою пополам, хоч у позичку ускочив, а віддав хлопця у науку до дяка (Кв.-Осн., II, 1956, 481);
Так і тішимося з лихою годиною пополам (Барв., Опов.., 1902, 119).
◊ З го́рем попола́м див. го́ре;
З гріхо́м попола́м див. гріх.
Словник української мови (СУМ-11)