пополовині
ПОПОЛОВИ́НІ, присл.
1. Те саме, що попола́м.
— Будем вважати, тату, що вас є двоє і нас двоє — я і жінка. Значить, все треба поділити пополовині (Стельмах, II, 1962, 345);
Чіпка пильно дивився на діда.. Лице аж пополотніло, .. а очі сухі-сухі, горіли, налиті сльозами пополовині з кров’ю (Мирний, І, 1949, 158);
Швидко й світло згасло; поснули панни тонким, чуйним сном, а більш того — дрімотою, пополовині з мріями (Н.-Лев., І, 1956, 142).
Словник української мови (СУМ-11)