попоносити

ПОПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех., розм.

1. Носити кого-, що-небудь тривалий час;

// Носити кого-, що-небудь якийсь час.

— Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! — і пані вихилялася в Михайлика на руках (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 15);

// Носити, відносити кому-небудь, куди-небудь щось багато разів, тривалий час.

— Скільки я попоходила, скільки я попоносила, поки [землю] тоді оддали!.. — згадувала Мотря (Мирний, II, 1954, 139);

[Горніч [лахмітник]:] Як отак сорок літ на спині оце шмаття попоносиш, то вже либонь таки дещо знатимеш, ой знатимеш! (Л. Укр., IV, 1954, 226).

2. Ходити в якій-небудь одежі, взутті тривалий час;

// Ходити в якій-небудь одежі, взутті якийсь час.

— Йосипе, Йосипе, ось на-бо чобітки та нехай твої діти трохи попоносять! (Панч, В дорозі, 1959, 5).

3. у сполуч. із сл. синяки. Носити багато разів сліди від ударів; бути не раз битим.

Плід, не сумнівався, вона зуміла вигнати своїм зіллям, ну, а за довірливість попоносить синяки від якогось злидаря (Стельмах, II, 1962, 286).

Значення в інших словниках

1. попоносити — попоноси́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. попоносити — -ошу, -осиш, док., перех., розм. 1》 Носити кого-, що-небудь тривалий час. || Носити кого-, що-небудь якийсь час. || Носити, відносити кому-небудь, куди-небудь щось багато разів, тривалий час. 2》 Ходити в якій-небудь одежі, взутті тривалий час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попоносити — ПОПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що, розм. 1. Носити кого-, що-небудь тривалий час; // Носити кого-, що-небудь якийсь час. – Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! – і пані вихилялася в Михайлика на руках (О.  Словник української мови у 20 томах
4. попоносити — Попоносити, -ношу, -сиш гл. Поносить много. Попоносив по келійках води. К. ПС. 116.  Словник української мови Грінченка