попоносити

ПОПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що, розм.

1. Носити кого-, що-небудь тривалий час;

// Носити кого-, що-небудь якийсь час.

– Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! – і пані вихилялася в Михайлика на руках (О. Ільченко);

// Носити, відносити кому-небудь, куди-небудь щось багато разів, тривалий час.

– Скільки я попоходила, скільки я попоносила, поки [землю] тоді оддали!.. – згадувала Мотря (Панас Мирний);

[Горніч [лахмітник]:] Як отак сорок літ на спині оце шмаття попоносиш, то вже либонь таки дещо знатимеш, ой знатимеш! (Леся Українка).

2. Ходити в якій-небудь одежі, взутті тривалий час;

// Ходити в якій-небудь одежі, взутті якийсь час.

– Йосипе, Йосипе, ось на-бо чобітки та нехай твої діти трохи попоносять! (П. Панч).

3. у сполуч. зі сл. синяки. Бути не один раз, часто битим.

Плід, не сумнівався, вона зуміла вигнати своїм зіллям, ну, а за довірливість попоносить синяки від якогось злидаря (М. Стельмах).

Словник української мови (СУМ-20)