попоносити
ПОПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що, розм.
1. Носити кого-, що-небудь тривалий час;
// Носити кого-, що-небудь якийсь час.
– Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! – і пані вихилялася в Михайлика на руках (О. Ільченко);
// Носити, відносити кому-небудь, куди-небудь щось багато разів, тривалий час.
– Скільки я попоходила, скільки я попоносила, поки [землю] тоді оддали!.. – згадувала Мотря (Панас Мирний);
[Горніч [лахмітник]:] Як отак сорок літ на спині оце шмаття попоносиш, то вже либонь таки дещо знатимеш, ой знатимеш! (Леся Українка).
2. Ходити в якій-небудь одежі, взутті тривалий час;
// Ходити в якій-небудь одежі, взутті якийсь час.
– Йосипе, Йосипе, ось на-бо чобітки та нехай твої діти трохи попоносять! (П. Панч).
3. у сполуч. зі сл. синяки. Бути не один раз, часто битим.
Плід, не сумнівався, вона зуміла вигнати своїм зіллям, ну, а за довірливість попоносить синяки від якогось злидаря (М. Стельмах).
Значення в інших словниках
- попоносити — попоноси́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- попоносити — -ошу, -осиш, док., перех., розм. 1》 Носити кого-, що-небудь тривалий час. || Носити кого-, що-небудь якийсь час. || Носити, відносити кому-небудь, куди-небудь щось багато разів, тривалий час. 2》 Ходити в якій-небудь одежі, взутті тривалий час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попоносити — ПОПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех., розм. 1. Носити кого-, що-небудь тривалий час; // Носити кого-, що-небудь якийсь час. — Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! — і пані вихилялася в Михайлика на руках (Ільч., Козацьк. роду.. Словник української мови в 11 томах
- попоносити — Попоносити, -ношу, -сиш гл. Поносить много. Попоносив по келійках води. К. ПС. 116. Словник української мови Грінченка