попросту

ПО́ПРОСТУ, розм.

1. присл. Те саме, що по-про́стому.

Яким постерегав [постерігав], що його й справді не розуміють слухачі, хотів говорити попросту, але якось не потрапляв (Н.-Лев., І, 1956, 194);

Батланиха накрила була стіл чистим білим обрусом і заставила на нім попросту, та вкусно [смачно] приготований сільський обід (Фр., VIII, 1952, 171).

2. у знач. підсил. част. Просто; справді.

— А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти? (Шевч., І, 1963, 318);

Нас попросту обдурюють і без глузду грають з вогнем, що обхопив цілу Росію (Коцюб., III, 1956, 283);

Слухала [Маруся] тої мови, як журкоту потоку, лиш іноді за-тримуючися увагою на оригінальнім якім звороті, на дивнім факті; здебільшого ж попросту не вдумувалася, не підкладала реального значення (Хотк., II, 1966, 118).

Значення в інших словниках

1. попросту — по́просту прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. попросту — розм. 1》 присл. Те саме, що по-простому. 2》 у знач. підсил. част. Просто; справді.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попросту — ПО́ПРОСТУ, розм. 1. присл. Те саме, що по-про́сто́му. Яким постерегав [постерігав], що його й справді не розуміють слухачі, хотів говорити попросту, але якось не потрапляв (І.  Словник української мови у 20 томах
4. попросту — ПРО́СТО (про поведінку, взаємини тощо — незважаючи на умовності, етикет, без церемоній), ПО-ПРО́СТОМУ, ЗА́ПРОСТО розм., ПО́ПРОСТУ розм.; ПО-ПРОСТА́ЦЬКОМУ (ПО-ПРОСТА́ЦЬКИ) розм.; ПО-ДОМА́ШНЬОМУ (як заведено вдома, між своїми); ЗАПАНІБРА́ТА розм.  Словник синонімів української мови
5. попросту — Попро́сту, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)