попросту
ПО́ПРОСТУ, розм.
1. присл. Те саме, що по-про́стому.
Яким постерегав [постерігав], що його й справді не розуміють слухачі, хотів говорити попросту, але якось не потрапляв (Н.-Лев., І, 1956, 194);
Батланиха накрила була стіл чистим білим обрусом і заставила на нім попросту, та вкусно [смачно] приготований сільський обід (Фр., VIII, 1952, 171).
2. у знач. підсил. част. Просто; справді.
— А де ж ти діла паляницю? Чи, може, в лісі хто одняв? Чи попросту — забула взяти? (Шевч., І, 1963, 318);
Нас попросту обдурюють і без глузду грають з вогнем, що обхопив цілу Росію (Коцюб., III, 1956, 283);
Слухала [Маруся] тої мови, як журкоту потоку, лиш іноді за-тримуючися увагою на оригінальнім якім звороті, на дивнім факті; здебільшого ж попросту не вдумувалася, не підкладала реального значення (Хотк., II, 1966, 118).
Значення в інших словниках
- попросту — по́просту прислівник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- попросту — розм. 1》 присл. Те саме, що по-простому. 2》 у знач. підсил. част. Просто; справді. Великий тлумачний словник сучасної мови
- попросту — ПО́ПРОСТУ, розм. 1. присл. Те саме, що по-про́сто́му. Яким постерегав [постерігав], що його й справді не розуміють слухачі, хотів говорити попросту, але якось не потрапляв (І. Словник української мови у 20 томах
- попросту — ПРО́СТО (про поведінку, взаємини тощо — незважаючи на умовності, етикет, без церемоній), ПО-ПРО́СТОМУ, ЗА́ПРОСТО розм., ПО́ПРОСТУ розм.; ПО-ПРОСТА́ЦЬКОМУ (ПО-ПРОСТА́ЦЬКИ) розм.; ПО-ДОМА́ШНЬОМУ (як заведено вдома, між своїми); ЗАПАНІБРА́ТА розм. Словник синонімів української мови
- попросту — Попро́сту, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)