попудити

ПОПУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка, діал.

1. Кинути.

Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (Гончар, II, 1959, 230);

Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь, щоб полудити в пса (Загреб., Диво, 1968, 623).

2. Погнати.

А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. попудити — попу́дити дієслово доконаного виду кинути; погнати діал.  Орфографічний словник української мови
2. попудити — -джу, -диш, док., перех. і без додатка, діал. 1》 Кинути. 2》 Погнати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попудити — ПОПУ́ДИТИ¹, джу, диш, док., кого, що і без прям. дод., діал. 1. Кинути. Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (О. Гончар); Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь, щоб полудити в пса (П.  Словник української мови у 20 томах
4. попудити — ГНА́ТИ (змушувати рухатися в певному напрямку), ГОНИ́ТИ, ТУ́РИТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТУРЛИ́ТИ діал., ТУРЯ́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал., ПУ́ДИТИ діал.; ГАНЯ́ТИ (туди й назад або багато разів). — Док.  Словник синонімів української мови
5. попудити — Попудити, -джу, -диш гл. Погнать. А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли.  Словник української мови Грінченка