попудити
ПОПУ́ДИТИ¹, джу, диш, док., кого, що і без прям. дод., діал.
1. Кинути.
Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (О. Гончар);
Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь, щоб полудити в пса (П. Загребельний).
2. Погнати.
А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)