1. Словник української мови у 20 томах

попудити

ПОПУ́ДИТИ¹, джу, диш, док., кого, що і без прям. дод., діал.

1. Кинути.

Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (О. Гончар);

Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь, щоб полудити в пса (П. Загребельний).

2. Погнати.

А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли (Сл. Б. Грінченка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попудити — попу́дити дієслово доконаного виду кинути; погнати діал. Орфографічний словник української мови
  2. попудити — -джу, -диш, док., перех. і без додатка, діал. 1》 Кинути. 2》 Погнати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. попудити — ГНА́ТИ (змушувати рухатися в певному напрямку), ГОНИ́ТИ, ТУ́РИТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТУРЛИ́ТИ діал., ТУРЯ́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал., ПУ́ДИТИ діал.; ГАНЯ́ТИ (туди й назад або багато разів). — Док. Словник синонімів української мови
  4. попудити — ПОПУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка, діал. 1. Кинути. Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (Гончар, II, 1959, 230); Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь... Словник української мови в 11 томах
  5. попудити — Попудити, -джу, -диш гл. Погнать. А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли. Словник української мови Грінченка