попудити

ГНА́ТИ (змушувати рухатися в певному напрямку), ГОНИ́ТИ, ТУ́РИТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТУРЛИ́ТИ діал., ТУРЯ́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал., ПУ́ДИТИ діал.; ГАНЯ́ТИ (туди й назад або багато разів). — Док.: погна́ти, потури́ти, турну́ти, потурли́ти, потру́ти́ти, потру́чити, попу́дити. Озброєні до зубів бандити йшли на штурм барикад, женучи поперед себе заложників (О. Гончар); Чабан гонив отару до води (С. Голованівський); Нагоничі йшли в облогу, здіймали галас, колошкали вовка, підводили його з лігвища, турили на мисливців (П. Загребельний); Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (В. Кучер); Лаяла (Варка) свекруху за те, що їй дихати не дає, що туряє її: то до хвельшера (фельдшера), то в двір (Грицько Григоренко); Ой крикнув козак на свою дружину: Подайте мені ще довгу тичину, Най потручу на Дунай дівчину (П. Чубинський); Між козацтвом Голка Мов по пущі блудить, І коника вороного Під собою пудить (П. Куліш); (Подайкін:) Добунтуєшся! Відправлять тебе туди, куди Макар телят не ганяв (П. Автомонов). — Пор. 1. підганя́ти.

КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ підсил. розм., ХРО́ПНУТИ розм., БРИ́ЗНУТИ розм., ШВАРНУ́ТИ діал., ПОШПУ́РИТИ розм., ПОШПУРНУ́ТИ розм., ШПУ́РИТИ діал., ПОПЕ́РТИ фам., ПОТИ́РИТИ фам., ПОТУ́РИТИ діал., ПОПУ́ДИТИ діал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИ розм., УТИ́РИТИ (ВТИ́РИТИ) розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ (ВЕ́РГТИ) розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИ розм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИ розм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИ розм., ШУБО́ВСНУТИ розм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ (ВКИ́НУТИ), УВЕ́РГНУТИ (ВВЕ́РГНУТИ) розм., УВЕ́РГТИ (ВВЕ́РГТИ) розм. (всередину чогось). — Недок.: ки́дати, ки́датися чим мета́ти, шпурля́ти, шпурля́тися чим жбурля́ти, жбурля́тися чим швирга́ти, швирга́тися чим шпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти (вкида́ти), вверга́ти (уверга́ти). Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув (Олексій) на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне (писар) шапку об землю (Г. Квітка-Основ'яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, — шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив (цар) острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку (дерев'яну кульку) на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); (Ничипір:) Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). — Пор. бу́хнути.