поренчата
ПОРЕНЧА́ТА, ча́т, мн., діал. Поручні, бильця.
Троє молодих людей сидять на поренчатах, що одділяють море од вулиці (Коцюб., II, 1955, 427);
Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду (Н.-Лев., II, 1956, 307);
Дівчина вийшла з води, повиснувши на гнутих білих поренчатах (Кучер, Голод, 1961, 47).
Словник української мови (СУМ-11)