порозганяти

ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.

1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох.

Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (Н.-Лев., І, 1956, 147);

*У порівн. — Дивлюсь, з одного боку двері зачинені; людей нема, неначе сам нечистий.. порозганяв (Н.-Лев., І, 1956, 68);

// Примусити розійтися.

Може б ще довго гвалтували [піщани], коли б прикладами ротів їм не заціпили… Порозганяли їх по домівках (Мирний, І, 1949, 189);

Зрештою Андрій не витерпів: підбіг до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах. Порозгонив (Вас., II, 1959, 241);

// Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати.

— Із смердами воювати! — хвалькувато реготався він. — Я їх порозганяю, як собак (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 122).

2. розм. Довести рух усіх або багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості.

3. кому що, безос., розм. Стати опухлими, порозпухати (про частини тіла, обличчя).

Значення в інших словниках

1. порозганяти — порозганя́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. порозганяти — -яю, -яєш і порозгонити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Розігнати, вигнати звідкись усіх чи багатьох. || Примусити розійтися. || Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати. 2》 розм. Довести рух усіх чи багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. порозганяти — ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що. 1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох. Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (І.  Словник української мови у 20 томах
4. порозганяти — Порозганя́ти, -ня́ю, -єш гл. Разогнать (многихъ). У пеклі товкся і порозганяв звідти усіх чорнів. Стор. МПр. 40.  Словник української мови Грінченка