порозганяти

ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., кого, що.

1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох.

Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. – Дивлюсь, з одного боку двері зачинені; людей нема, неначе сам нечистий .. порозганяв (І. Нечуй-Левицький);

// Примусити розійтися.

Може б ще довго ґвалтували [піщани], коли б прикладами ротів їм не заціпили... Порозганяли їх по домівках (Панас Мирний);

Зрештою Андрій не витерпів: підбіг до дітей, вихопив у одного гарбузячу дудку й почав їх тіпати нею по плечах. Порозгонив (С. Васильченко);

// Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати.

– Із смердами воювати! – хвалькувато реготався він. – Я їх порозганяю, як собак (А. Хижняк).

2. розм. Довести рух усіх або багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості.

3. кому що, безос., розм. Стати опухлими, порозпухати (про частини тіла, обличчя).

Значення в інших словниках

1. порозганяти — порозганя́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. порозганяти — -яю, -яєш і порозгонити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Розігнати, вигнати звідкись усіх чи багатьох. || Примусити розійтися. || Перемігши в бою, в бійці, змусити тікати. 2》 розм. Довести рух усіх чи багатьох (машин, коней і т. ін.) до великої швидкості.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. порозганяти — ПОРОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОРОЗГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. Розігнати, вигнати звідкись усіх або багатьох. Вже свінуло, вже й ніч минула, а танці не переставали, поки сам о. Хведор не порозганяв, жартуючи, паннів і паничів спати (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
4. порозганяти — Порозганя́ти, -ня́ю, -єш гл. Разогнать (многихъ). У пеклі товкся і порозганяв звідти усіх чорнів. Стор. МПр. 40.  Словник української мови Грінченка