порошити
ПОРОШИ́ТИ, ро́шить, недок.
1. перех. Засипа́ти, покривати порохом, пилом.
І гарно тут і погано. Гарно — як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (Коцюб., І, 1955, 458);
*Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Тют., Вир, 1964, 73);
// у сполуч. із сл. око, очі. Запорошувати.
Уздовж Дніпра дув пронизливий вітер і порошив очі чорним пилом (Панч, Вибр., 1947, 372);
Дарма, що вітер Мете широкий, Вапно і крейда Порошить очі, — На будівництві Невпинні кроки, Пахучі стружки З-під рук робочих (Бойко, Про 17 літ, 1958, 22).
2. неперех. Вкриватися вихорами пилу, куряви; куритися.
Який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить (Вовчок, І, 1955, 288).
3. неперех. Іти, сипати (про дрібний сніг).
Ой у полі сніжок порошить (Чуб., V, 1874, 942);
В заліплені шибки порошив сухий сніг (Ле, Опов., 1950, 251);
Вітер так і свистить. Мороз щипа. У пику сніг порошить (Тесл., З книги життя, 1949, 52);
// безос.
І не раз було, як гуде холодний вітер, порошить крупами,.. Марина йде до церкви (Н.-Лев., І, 1956, 111);
З сивого, хмарного неба порошило — і сніжинки.. сідали одна коло одної на сіре ворсисте сукно (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 619);
// чим. Сипати на землю дрібний сніг (про хмари, небо).
Ми летіли під хмарами, які дедалі згущались, порошили снігом (Баш, На.. дорозі, 1967, 178);
// перех. Засипа́ти, вкривати собою що-небудь (про сніг).
Він [сніг] порошить партизанам голови, плечі (Кучер, Дорога.., 1958, 132);
// перен. Опадати, осипатися.
Усе округи дуже тихо було: чутно тільки порошать листя під віконечком (Вовчок, І, 1955, 345).
4. неперех., розм., рідко. Іти (про дрібний, рясний дощ).
Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощ (Грим., Син.., 1950, 104);
// безос.
, чим. Порошить по висхлому кукурудзяному листі дрібненьким дощем (Коз., Серце.., 1947, 130).
Словник української мови (СУМ-11)