порошити
ПОРОШИ́ТИ, ро́шить, недок.
1. кого, що. Засипа́ти, покривати порохом, пилом.
І гарно тут і погано. Гарно – як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський);
* Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Григорій Тютюнник);
// у сполуч. зі сл. о́ко, о́чі. Запорошувати.
Уздовж Дніпра дув пронизливий вітер і порошив очі чорним пилом (П. Панч);
Дарма, що вітер Мете широкий, Вапно і крейда Порошить очі, – На будівництві Невпинні кроки, Пахучі стружки З-під рук робочих (Г. Бойко).
2. Вкриватися вихорами пилу, куряви; куритися.
Який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить (Марко Вовчок).
3. Іти, сипати (про дрібний сніг).
Ой у полі сніжок порошить (П. Чубинський);
В заліплені шибки порошив сухий сніг (Іван Ле);
Вітер так і свистить. Мороз щипа. У пику сніг порошить (А. Тесленко);
// безос.
І не раз було, як гуде холодний вітер, порошить крупами, .. Марина йде до церкви (І. Нечуй-Левицький);
З сивого, хмарного неба порошило – і сніжинки .. сідали одна коло одної на сіре ворсисте сукно (Ю. Смолич);
// чим. Сипати на землю дрібний сніг (про хмари, небо).
Ми летіли під хмарами, які дедалі згущались, порошили снігом (Яків Баш);
// кого, що. Засипа́ти, вкривати собою що-небудь (про сніг).
Він [сніг] порошить партизанам голови, плечі (В. Кучер);
// перен. Опадати, осипатися.
Усе округи дуже тихо було: чутно тільки порошать листя під віконечком (Марко Вовчок).
4. розм., рідко. Іти (про дрібний, рясний дощ).
Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощ (Я. Гримайло);
// безос., чим.
Порошить по висхлому кукурудзяному листі дрібненьким дощем (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)