порошити

ПОРОШИ́ТИ, ро́шить, недок.

1. кого, що. Засипа́ти, покривати порохом, пилом.

І гарно тут і погано. Гарно – як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський);

* Образно. Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом (Григорій Тютюнник);

// у сполуч. зі сл. о́ко, о́чі. Запорошувати.

Уздовж Дніпра дув пронизливий вітер і порошив очі чорним пилом (П. Панч);

Дарма, що вітер Мете широкий, Вапно і крейда Порошить очі, – На будівництві Невпинні кроки, Пахучі стружки З-під рук робочих (Г. Бойко).

2. Вкриватися вихорами пилу, куряви; куритися.

Який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить (Марко Вовчок).

3. Іти, сипати (про дрібний сніг).

Ой у полі сніжок порошить (П. Чубинський);

В заліплені шибки порошив сухий сніг (Іван Ле);

Вітер так і свистить. Мороз щипа. У пику сніг порошить (А. Тесленко);

// безос.

І не раз було, як гуде холодний вітер, порошить крупами, .. Марина йде до церкви (І. Нечуй-Левицький);

З сивого, хмарного неба порошило – і сніжинки .. сідали одна коло одної на сіре ворсисте сукно (Ю. Смолич);

// чим. Сипати на землю дрібний сніг (про хмари, небо).

Ми летіли під хмарами, які дедалі згущались, порошили снігом (Яків Баш);

// кого, що. Засипа́ти, вкривати собою що-небудь (про сніг).

Він [сніг] порошить партизанам голови, плечі (В. Кучер);

// перен. Опадати, осипатися.

Усе округи дуже тихо було: чутно тільки порошать листя під віконечком (Марко Вовчок).

4. розм., рідко. Іти (про дрібний, рясний дощ).

Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощ (Я. Гримайло);

// безос., чим.

Порошить по висхлому кукурудзяному листі дрібненьким дощем (В. Козаченко).