порошити

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

II. КУРИ́ТИ (роблячи що-небудь, здіймати куряву, пил; виділяти в повітря дрібні часточки чогось); ПИЛИ́ТИ, ПОРОШИ́ТИ, ПИЛЮ́ЖИТИ розм. (піднімати пил, виділяти його з себе, із своєї поверхні). Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. — Не кури! — кричить він на сестру (Панас Мирний); Земля все була як камінь, Хліба не родила І від вітру, як дорога, Порохом пилила (С. Руданський); Гарно — як ніхто не тарахкотить по дорозі й не порошить тебе пилом (М. Коцюбинський).

I. МРЯЧИ́ТИ (про густий дощ, мокрий сніг — падати дуже дрібними краплями), МЖИ́ЧИТИ (ІМЖИ́ЧИТИ), МЖИ́ТИ (ІМЖИ́ТИ), СЛЬОТИ́ТИ розм., СІ́ЯТИ розм., СІ́ЯТИСЯ розм., ПОРОШИ́ТИ розм., МИГИ́ЧИТИ діал., ГЕ́МЗИТИ діал. Мрячив холодний дощик (П. Загребельний); Дрібно дощиком сікло, Мжичило із неба (Д. Павличко); — Он дивись! Я тільки подумав, і вже на них труситься брильянтова роса, неначе труситься порох або імжить сніжок (І. Нечуй-Левицький); Всю малину з'їдав вуйко (ведмідь) майже сам, і пізніше, коли наставали холодні дні, коли сльотило, він навідувався сюди (Є. Гуцало); Вже третю добу сіє на полонині дрібний мичкатий дощик (М. Коцюбинський); Дощ не припиняється, весь час сіється дрібний, одноманітний, холодний (Л. Первомайський); Темний вологий вечір. Порошить дрібний дощик (Я. Гримайло); І холодно було на ріллях чужих за плугом, за бороною осені пізньої, коли мигичить-мрячить з ранку до ночі... (А. Головко); -. Пам'ятаю, поганий був ранок: туман наліг на землю, ґемзило (М. Коцюбинський).