порошинка

ПОРОШИ́НКА, и, ж.

Зменш.-пестл. до пороши́на.

В чужому оці і порошинку бачить, а в своєму і сучка недобачає (прислів'я);

В кімнатці було чисто. Ніде не було ні порошинки (І. Нечуй-Левицький);

Прозора вода враз скаламутилася, в ній затанцювали білі порошинки (І. Сенченко);

На ній [хлібині] іще іскрилися останні порошинки розвіяної вітром солі (М. Стельмах);

– І кохання, і радощі, і горе – як усе минає. Що було нам дороге, над душу, – бачимо, аж порошинка пильна!.. (Марко Вовчок);

Крізь отвір у стелі пробивалися сліпучі промені сонця, в яких витанцьовували порошинки (Ю. Бедзик);

* Образно. Для Біди в його становищі цей випадок був би лише трагедією без порошинки гумору (М. Трублаїні);

* У порівн. Ти як страшний магніт, і дівчина і жінка, раба і володар, моя і не моя, Для тебе я, немов залізна порошинка, не можу одірвать себе від тебе я (В. Сосюра).

◇ (1) До [найме́ншої] пороши́нки, перев. зі сл. прибира́ти, при́брано і под. – уживається для підсилення супровідного слова; якнайакуратніше.

Прибрано до порошинки. Скрізь чисто, красиво, затишно (з газ.);

Хіба не почував він іноді солодкої приємності лягти спати, покинувши на столі гамузом папери й книжки, а вранці йти з хати, лишивши позад себе неприбрану постіль? І тим суворіша була його радість, коли він .. ретельно прибирав по собі все до найменшої порошинки (В. Підмогильний);

Не дава́ти / не да́ти [і] пили́ні (пороши́ні, пороши́нці, пили́нці і т. ін.) впа́сти (сі́сти) див. дава́ти;

Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] пороши́на (пороши́нка) в о́ці див. пороши́на.