портретний
ПОРТРЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до портре́т.
Мій друг, художник, показував портретні етюди, привезені з Полісся (Вол., Місячне срібло, 1961, 323);
Франко виставляє перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними [кровожерними] інстинктами, сухих, упертих і безсердечних (Коцюб., III, 1956, 38);
Письменник [Гр. Епік] не виписує портретів персонажів, а подає лише окрему портретну деталь (Рад. літ-во, 4, 1958, 14);
// Такий, як на портреті; дуже точний.
Ми шукали актора років п’ятдесяти, зросту вищого за середній, з такими рисами обличчя, що давали б змогу старанним гримуванням добитись портретної схожості з Мічуріним (Довж., III, 1960, 137);
// Такий, завданням якого є створення портретів.
Багато хто з українських іконописців — майстрів портретного живопису XVII — XVIII ст. навчався у Київській лаврській школі (Мист., 1, 1966, 21);
Проблема створення героїчного образу людини нашого часу постала перед українською портретною скульптурою ще до Великої Вітчизняної війни (Мист., 3, 1955, 41);
Портретний жанр у словесному та образотворчому мистецтві має свою специфіку (Літ. Укр., 10.ІІІ 1970, 2).
2. у знач. ім. портре́тна, ної, ж., заст. Кімната в дворянських маєтках, де були розвішані портрети предків.
Словник української мови (СУМ-11)