портретний
ПОРТРЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до портре́т.
Мій друг, художник, показував портретні етюди, привезені з Полісся (І. Волошин);
Франко виставляє перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків – з залізною волею, з звірячими кровожадними [кровожерними] інстинктами, сухих, упертих і безсердечних (М. Коцюбинський);
Письменник [Гр. Епік] не виписує портретів персонажів, а подає лише окрему портретну деталь (з наук. літ.);
// Такий, як на портреті; дуже точний.
Ми шукали актора років п'ятдесяти, зросту вищого за середній, з такими рисами обличчя, що давали б змогу старанним гримуванням добитись портретної схожості з Мічуріним (О. Довженко);
// Такий, завданням якого є створення портретів.
Багато хто з українських іконописців – майстрів портретного живопису XVII –XVIII ст. навчався у Київській лаврській школі (з наук. літ.);
Портретний жанр у словесному та образотворчому мистецтві має свою специфіку (з газ.).
2. у знач. ім. портре́тна, ної, ж., заст. Кімната в дворянських маєтках, де були розвішані портрети предків.
Словник української мови (СУМ-20)