Словник української мови в 11 томах

порух

ПО́РУХ, у, ч.

1. Рух; зміна положення тіла або його частини.

Довго ще лежав Гордій долі.. Тоді мов одним порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Гр., II, 1963, 127);

Одарка не зводила з чоловіка очей. Вона, мов вишколений слуга, мовчки стежила за кожним його порухом (Панч, Синів.., 1959, 65);

Устина звичним порухом поправила хустку (Стельмах, І, 1962, 262);

Просто дивно було, як оці різні люди злилися раптом у злагоджений хор, підкоряючись найменшому порухові руки довготелесого диригента (Зар., На.. світі, 1967, 28);

// Рух повітря, подув вітру і т. ін.

Сашко Птаха підхопився так рвучко, що від поруху повітря каганець блимнув і згас (Смолич, Світанок.., 1953, 230);

Як хочеться підійти до тієї дівчини, поспитати у неї, звідки вона, як її звати, чим займається… Але урочистість, що панує тут [на могилі Т. Шевченка], легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (Чаб., Шляхами.., 1961, 56);

// рідко. Безладне ходіння, біганина; сум’яття.

Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним всипали, а вона лежить… Порух великий зчинився, плач ізняли, крик (Вовчок, І, 1955, 164).

2. перен. Раптове прагнення, бажання; порив.

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити, але не побігла й не остерегла (Вільде, Сестри.., 1958, 13);

// у сполуч. із сл. душа, душевний і т. ін., перен. Почуття, переживання, внутрішні поривання, а також їх зовнішній вияв.

Саксаганський виконував ролі свого старого репертуару, високохудожньо розкриваючи глибокі переживання людини, виявляючи найтонші порухи її душі (Життя Саксаганського, 1957, 223);

Він не зводив очей з онукового личка, намагаючись помітити найменші порухи маленької душі (Ю. Янов., II, 1954, 111);

Дарка носиться з томиком Кобилянської, як з молитовником, тепер для кожного поруху свого серця знаходить вона відповідне місце в цій книзі! (Вільде, Повнол. діти, 1960, 344);

Не на те поставлено було тут сержанта, щоб він брався аналізувати душевні порухи своїх підлеглих (Загреб., Шепіт, 1966, 24).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. порух — по́рух іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
  2. порух — (губ) рух, (вітру — ще) подув, повів; (душі) поривання; Р. зам'ятня.  Словник синонімів Караванського
  3. порух — [порух] -ху, м. (на) -ус'і, мн. -хие, -х'іў  Орфоепічний словник української мови
  4. порух — -у, ч. 1》 Рух; зміна положення тіла або його частини. || Рух повітря, подув вітру і т. ін. || рідко. Безладне ходіння, біганина; сум'яття. 2》 перен. Раптове прагнення, бажання; порив. || у сполуч. зі сл. душа, душевний і т. ін., перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. порух — ПО́РУХ, у, ч. 1. Рух; зміна положення тіла або його частини. Довго ще лежав Гордій долі .. Тоді мов одним порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Б. Грінченко); Одарка не зводила з чоловіка очей.  Словник української мови у 20 томах
  6. порух — МЕТУШНЯ́ (поспішний, безладний рух; дріб'язкові справи, турботи; шум, пов'язаний з цією дією), МЕТУШІ́ННЯ, СУМ'Я́ТТЯ, БІ́ГАННЯ, БІГАНИ́НА розм., БІГОТНЯ́ розм., КРУТАНИ́НА розм., МОТАНИ́НА (МЕТАНИ́НА) розм., РЕ́ЙВАХ розм., РО́ЗРУХ розм., ВЕРЕМІ́Я розм.  Словник синонімів української мови
  7. порух — Порух, -ху м. Движеніе.  Словник української мови Грінченка