порікувати

ПОРІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., заст., розм. Нарікати, ремствувати.

— Життя ж твоє, Марусю! — порікувала Катря, розсердившись.. — Та як ти живеш — горюєш (Вовчок, І, 1955, 186);

Вся громада християнська порікує і гомонить (Л. Укр., II, 1951, 235);

*У порівн. Море шуміло, дрібні камінці торохтіли, зачеплені хвилею, немов порікували, що їм не дає спокою вода (Л. Укр., III, 1952, 597).

Значення в інших словниках

1. порікувати — порі́кувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. порікувати — див. дорікати  Словник синонімів Вусика
3. порікувати — -ую, -уєш, недок., заст., розм. Нарікати, ремствувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. порікувати — ПОРІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., заст., розм. Нарікати, ремствувати. – Життя ж твоє, Марусю! – порікувала Катря, розсердившись .. – Та як ти живеш – горюєш (Марко Вовчок); Вся громада християнська порікує і гомонить (Леся Українка); * У порівн.  Словник української мови у 20 томах
5. порікувати — Порікувати, -кую, -єш гл. Роптать, МВ. ІІ. 84.  Словник української мови Грінченка