посварити

ПОСВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, док., перех.

1. кого, також з ким. Ви́кликати, спричинити сварку між ким-небудь.

[Гострохвостий:] Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести (Н.-Лев., II, 1956, 518);

Захар же міг і розбити яке вгодно весілля, він міг посварити сусід [сусідів], хоч би як вони раніше не жили в злагоді (Григ., Вибр., 1959, 153);

— Як не мене з тестем посварить [жінка], то тестя зі мною (Збан., Єдина, 1959, 140).

2. Різкими, образливими словами висловити осуд, незадоволення чиєюсь поведінкою; полаяти, насварити.

— Не без того, щоб часом не посварив [чоловік], не раз було і попоб’є; а все ж я за ним лиха не зазнала (Л. Укр., III, 1952, 470);

Як же Оксану не посварити, коли вона нічого не вміє по хазяйству (Григ., Вибр., 1959, 246).

Значення в інших словниках

1. посварити — посвари́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посварити — -варю, -вариш, док., перех. 1》 кого, також з ким. Викликати, спричинити сварку між ким-небудь. 2》 Різкими, образливими словами висловити осуд, невдоволення чиєюсь поведінкою; полаяти, насварити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посварити — ПОСВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, док., кого. 1. кого, також з ким. Ви́кликати, спричинити сварку між ким-небудь. [Гострохвостий:] Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести (І.  Словник української мови у 20 томах
4. посварити — ЛА́ЯТИ (різкими словами висловлювати осуд, докори), СВАРИ́ТИ, ЛА́ЯТИСЯ, СВАРИ́ТИСЯ, КАРТА́ТИ, ГА́НИТИ, ГРОМИ́ТИ, РОЗНО́СИТИ підсил., КЛЯ́СТИ́ розм., ВІДЧИ́ТУВАТИ розм., ЧИ́СТИТИ розм., ГРІ́ТИ розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ГРИ́ЗТИ розм., НАБИРА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. посварити — Посвари́ти, -рю́, -ри́ш гл. 1) Поссориться. Вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили. ЗОЮР. І. 224. 2) — кого́. Поссорить. 3) — кого. Сдѣлать кому выговоръ, выбранить кого. Треба його посварити, щоб звичайніший був. Його мати посварила, що в мене бував. Грин. III. 300.  Словник української мови Грінченка