посватати
ПОСВА́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Звернутися до батьків дівчини, звичайно через старостів або взагалі через посередників, прохаючи згоди на одруження з їх дочкою.
Отакий-то жених був Данило Гурч, що посватав Наталю (Вовчок, І, 1955, 98);
Нудна тривога, мов дерево з насіння, росла в Маланчиній душі. Невже не прийдуть? Невже ніхто не посватає? ..Часом вона думала, що Гафійка сама винна (Коцюб., II, 1955, 31);
Став Грицько мимоволі приглядатись до дівчат на селі — котру б посватати (Головко, II, 1957, 513);
// Самому запропонувати себе в чоловіки дівчині, жінці.
Їй і в сні, надійсь, не снилося такого. Сама ж не раз говорила, що він не буде її сватати. А він узяв — та й посватав (Стельмах, І, 1962, 535).
2. кому, за кого. Знайти для кого-небудь наречену або нареченого.
[Вася:] О, хлопець дотепний! Я певен, що він тобі сподобається. [Наталя:] Ну, ви чули таке! Чи всі ви хочете посватати мене за цього Ярчука? (Мик., І, 1957, 366).
3. перен., розм. Умовити кого-небудь посісти якусь посаду, зайнятися чимсь, взяти участь у якійсь справі тощо, домогтися згоди на це.
Проклятий шеф посватав нас на змагання (Ю. Янов., II, 1954, 24);
Головував у нашій «Зірці» Федір Глушко. Зняли.. Так ото замість нього посватали до нас головою Михайла Макаровича Короля (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 129).
Словник української мови (СУМ-11)