посланий
ПО́СЛАНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до посла́ти¹.
Чи Ви дістали мою відкритку [листівку], недавно послану? (Коцюб., III, 1956, 264);
Поруч нього на білому коні їхав пан Уніховський, польський офіцер, посланий Замойським, щоб командувати новосформованим полком литовських та білоруських жовнірів (Ле, Наливайко, 1957, 265);
— Діти — то те саме, що й натура, — перебила Рузя.. — То земні янголи, послані богом на втіху людям (Н.-Лев., І, 1956, 198);
Вона.. ніби відчувала, що треба зберегти вогонь серця для того, хто буде посланий їй долею (Цюпа, Назустріч.., 1958, 374);
Гашіца крізь сльози ознаймила, що не вийде з хати, поки не будуть послані старости (Коцюб., І, 1955, 251);
Ти, Партіє, високу віру В народів послана кріпить (Рильський, III, 1961, 96);
*Образно. Знов шепоче рута І дзвенить біля ріки Комсомольська, незабута Пісня, послана в віки (Мал., Щедре літо, 1949, 22);
// по́слано, безос. присудк. сл.
Люба мамочко!.. На посилці, я добре пам’ятаю, я написала, звідки і від кого послано (Л. Укр., V, 1956, 228).
ПО́СЛАНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до посла́ти².
Од дзиглика ж царя Латина Скрізь послана була ряднина (Котл., І, 1952, 171);
— ..Мені здається, що й та страва не буде йому смачна, що не я готувала своїми руками; і той поживок, і навіть той хліб не буде смачний, що не я своїми руками вчиняла, постіль буде тверда, що послана іншими руками (Н.-Лев., І, 1956, 148);
Він побачив тільки коси. Розплетені і по плечах послані, неначе потік киплячої смоли, пасма ховали обличчя (Ле, Міжгір’я, 1953, 237);
// У знач. прикм.
Вже давно пора спати, а Кіра сидить роздягнена на посланому ліжкові (Коп., Десятикласники, 1938, 213).
Словник української мови (СУМ-11)