посмутніти

ПОСМУТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати смутним; засмутитися.

Чого мила посмутніла — Чи жаль коню вівса-сіна, Чи козаку меду-вина? (Укр.. лір. пісні, 1958, 238);

Ярина знов було трохи посмутніла (Л. Укр., III, 1952, 737);

— Матір мою давно бачила? — Ганна раптом посмутніла, поникла головою (Гончар, II, 1959, 257);

// Набути сумного виразу (про очі, погляд, обличчя).

В теплиці між квітами скрізь походжає Гурток панночо́к і панів. Дівчина кругом погляда, уважає, І погляд її посмутнів (Л. Укр., І, 1951, 45);

Раптом обличчя і в мами, і в бабусі посмутніли (Ів., Таємниця, 1959, 130).

2. перев. безос., перен. Стати похмурим, перестати тішити, радувати (про навколишнє середовище, природні умови тощо).

Катря аж за ворота випроводила їх поглядом у вікно. Потім оглянулась на хату — посмутніло в ній (Головко, II, 1957, 294);

Всі свої, близькі стали далекими, чужими, — все довкола неї посмутніло, залилося тяжким смутком (Кобр., Вибр., 1954, 209);

Як посмутніла сива далина, на деревах багряні й жовті плями… (Сос., Щастя.., 1962, 211).

Словник української мови (СУМ-11)