посмутніти

ПОСМУТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати смутним; засмутитися.

Чого мила посмутніла – Чи жаль коню вівса-сіна, Чи козаку меду-вина? (з народної пісні);

Ярина знов було трохи посмутніла (Леся Українка);

– Матір мою давно бачила? – Ганна раптом посмутніла, поникла головою (О. Гончар);

// Набути сумного виразу (про очі, погляд, обличчя).

В теплиці між квітами скрізь походжає Гурток панночо́к і панів. Дівчина кругом погляда, уважає, І погляд її посмутнів (Леся Українка);

Раптом обличчя і в мами, і в бабусі посмутніли (О. Іваненко).

2. перев. безос., перен. Стати похмурим, перестати тішити, радувати (про навколишнє середовище, природні умови тощо).

Катря аж за ворота випроводила їх поглядом у вікно. Потім оглянулась на хату – посмутніло в ній (А. Головко);

Всі свої, близькі стали далекими, чужими, – все довкола неї посмутніло, залилося тяжким смутком (Н. Кобринська);

Як посмутніла сива далина, на деревах багряні й жовті плями... (В. Сосюра).

Словник української мови (СУМ-20)