поступок
ПОСТУ́ПОК, пку, ч., розм., рідко.
1. Те саме, що учи́нок.
Поступки ваші всі не божі; Ви на сутяжників похожі І раді мордовать [мордувати] людей (Котл., І, 1952, 242);
Ти боїшся, коли б я «не пожалувала» про свій поступок. Ти коли-небудь чула, щоб я жалувала про яку-небудь послугу, зроблену комусь із товаришів? (Л. Укр., V, 1956, 314);
Він почував гидоту свого поступку (Март., Тв., 1954, 121).
2. перев. мн., діал. Поведінка, поводження.
Він зрозумів, що се вже в його власній хаті скоїлася змова проти нього, і якось аж надто виразно бачив тепер і відчував надмірну чемність і солодкість у поступках своєї тещі і жінки (Мак., Вибр., 1954, 282).
Словник української мови (СУМ-11)