посутеніти
ПОСУТЕНІ́ТИ, і́є, док.
1. безос. Док. до сутені́ти.
Надвечір вже, як зовсім посутеніло, доїхали вони до широкої річки і заночували (Стор., І, 1957, 66);
Надворі вже посутеніло, але вікна будинків навпроти лишались неосвітленими (Смолич, Світанок.., 1953, 174);
Котра зараз година? Дарина й не помітила, як посутеніло в кімнаті (Собко, Срібний корабель, 1961, 146);
Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (Гончар, Новели, 1954, 94).
2. Стати, зробитися темним, темнішим.
Потемнів і ставок, посутеніла слобода, виблискуючи білими хатками, здавалося — все те тихо тонуло у якомусь рідкому тумані (Мирний, III, 1954, 299).
Словник української мови (СУМ-11)