посутеніти
ПОСУТЕНІ́ТИ, і́є, док.
1. безос. Док. до сутені́ти.
Надвечір вже, як зовсім посутеніло, доїхали вони до широкої річки і заночували (О. Стороженко);
Надворі вже посутеніло, але вікна будинків навпроти лишались неосвітленими (Ю. Смолич);
Котра зараз година? Дарина й не помітила, як посутеніло в кімнаті (В. Собко);
Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (О. Гончар).
2. Стати, зробитися темнішим.
Потемнів і ставок, посутеніла слобода, виблискуючи білими хатками, здавалося – все те тихо тонуло у якомусь рідкому тумані (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)