потала
ПОТА́ЛА, и, ж. З’їдання, знищення.
У чистому полі поховайте, звіру-птиці на поталу не подайте (Сл. Гр.);
І я побачив горб руїн, Бетону і металу. Тепер скажіть мені: хто він, Що здійснив цю поталу? (Перв., II, 1958, 249);
// Лихоліття, лихо, біда.
У дні світової потали Тут Опір знамена підняв (Рильський, III, 1961, 260).
Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу див. віддава́ти;
Дава́ти (да́ти, попуска́ти, попусти́ти) на пота́лу — те саме, що Віддава́ти (відда́ти) на пота́лу ( див. віддава́ти).
Вона вірила, що той добрий дідуньо любить дітей і не дасть їх на поталу (Коцюб., І, 1955, 15);
Ще малим він не раз бився з хлопцями за Марусю й не давав її на поталу (Хотк., І, 1966, 101);
Галя не видержала: — Чіпко, Чіпко! Чи я ждала такого від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на поталу волоцюзі, гайдамаці… (Мирний, І, 1949, 406);
[Василина:] Надумав [Золотницький], кажеш, уже за якогось шляхтича тебе віддати? [Наталя:] Я йому не попущу себе на поталу! (Гр., II, 1963, 536);
На пота́лу:
а) (кому) на поживу, на здобич.
— Мертвий, мертвий, — бубонів Кобза, одступаючи од Марка, .. — Зостанусь, — прошепотів він, — що буде, то буде! Коли оживе, буду йому товаришем, а ні — поховаю.. і не покину його трупа на поталу гракам та звірові (Стор., І, 1957, 344);
Боюся зомліти, як углежу [угледжу] їх [гадюк] обличчя бридкі та дикі, щоб з коня не впасти і не дістатися їм на поталу… (Л. Укр., І, 1951, 313);
— Хто в поході нап’ється — без усякого суду.. звелю застрелити на місці та кинути хижій птиці на поталу (Довж., І, 1958, 238);
— Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати, Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 255);
б) (кому, чому) на знущання.
— Діти мої, діти!..Викохала я вас лихим людям на поталу… (Вовчок, Вибр., 1937, 19);
Їй згадувалось, як він покинув її на поталу, на глум людям (Гр., II, 1963, 270);
в) (без додатка) на муку.
[Трохим:] Ви, обурені помстою, йдете на беззаконний вчинок, а про сім’ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. Доки гнитимете по острогах, ваші діти пухнутимуть з голоду… (Кроп., IV, 1959, 234).
Словник української мови (СУМ-11)